Етно-мандрівка у село Синевир на Закарпатті.

Кожний куточок України має свої особливі культурні, природні та архітектурні надбання, кожне місто і село має власні традиції, обряди та фольклор, які з давніх-давен переходили з покоління в покоління, удосконалювались, та головне, що не забувались.
Етно-туризм – саме так називається мандрівка, коли не тільки можна помилуватись природою чи активно відпочити, але і відчути подих старовини, дізнатись як жили люди в окремо вибраній місцевості, як вдягались, які страви готували, які пісні співали, як проводили дозвілля та святкували родинні свята. Проте, у цій статті хочеться написати не про загальноукраїнські традиції, а про мальовниче село Синевир Закарпатської області Міжгірського району, про його культуру, обряди та історію.
Перша писемна згадка про с. Синевир відноситься до кінця ХVI століття, в угорських документах записано, що у верхній течії верховинської річки Талабори (сучасна назва річки Теребля) знаходиться село, оточене великими лісами, що в 1604 році називалось «Zynever» (Зіневер). Село Синевир розкинулось вздовж берегів річки Тереблі, оточує його гірська місцевість центральних Лісистих Карпат.
В Жителів села Синевир здавна переважало скотарсько-землеробське господарство. Вирощували синевирці ячмінь, овес, коноплю, картоплю. Найдавнішими орними знаряддями жителів були рала, сохи та дерев’яний плуг, в який запрягали дві-три пари волів. Посіви зернових вели вручну, збирали врожай серпами чи косами, молотили ціпами а мололи зерно на водяних млинах. Тваринництво в селі Синевир відігравало першорядну роль. Розводили корів, овець, кіз, свиней, коней, домашню птицю. Як тяглова сила використовувались переважно воли, ними ж орали. Значне місце в господарському житті жителів села займали домашні промисли: бджільництво, мисливство, рибальство лісорубство, лісосплав «бокорів», виготовлення шкіри, та інше. Їх продукція переважно йшла для задоволення власних потреб селян. Найширшого розвитку набрало прядіння та ткацтво, якими займались у кожній селянській родині. Селяни самі виготовляли полотно і сукно для одягу, скатертини, та рушники. Ткали на ткацькому станку «кроснах». В Синевирі є багато землі, бо в кожній садибі є невеликий сад.
Найдавнішим житлом у синевирців була дерев’яна хата з сінами, коморою та двосхилим дахом, що накривався «драницями». Для внутрішнього планування житла характерне те, що піч завжди займала внутрішній кут з боку вхідних дверей. Біля столу, під стінами ставили лави, в хаті знаходилась скриня, над піччю ставили «грядку» (вішак) для одягу, рушників і т.д.
В селі Синевир для пошиття одягу використовувалися полотняні, сукняні, шкіряні, овчині матеріали домашнього виробництва. Жіночий одяг складався з вишитої сорочки тунікоподібного крою (з ХІХ ст. - спідниця). Поверх сорочки одягали «киптарі», «лайбики». Дівчата волосся заплітали в коси, молоді жінки укладали їх довкола голови і одягали хустки. Чоловічий костюм складався з сорочки з вузьким стоячим комірцем, що заправлялась в полотняні штани «гаті» або сукняні «холошні», нерідко сорочки одягали поверх штанів. У холодну пору одягали як жінки, так і чоловіки суконні вовняні «сердаки» (верхній одяг), взували шкіряні та гумові «постоли».
Основу їжі здавна складав вівсяний та кукурудзяний хліб «милайник», мучні вироби а також синьо-качанна капуста, квасоля, картопля, біб, часник, цибуля. Важливі харчові продукти давало тваринництво, садівництво, рибальство. Селяни сушили гриби, лісові ягоди, фрукти, коптили в диму м'ясо і сало. Щоденними і святковими стравами синевирців були і на сьогодні є юшка (квашена капуста, картопля, квасоля), росолянка (квашена капуста, кисле молоко, кукурудзяна мука), галушки, голубці і особливо токан (каша з кукурудзяної муки), ріплянка (пшенична мука, картопляне пюре), фріга (смажена бринза з цибулею) та узвар.
Серед обрядовості великого значення мало укладення шлюбу. Одружена людина користувалась значно більшим авторитетом ніж неодружена. Обов’язковою умовою вступу в шлюб була відсутність родинних зв’язків між молодими, благословення батьків, церковне вінчання, проведення весілля.
У синевирців була поширена мала моногамна сім’я, що складалась з одного двох, зрідка трьох поколінь. Головою сім’ї був чоловік батько. В селі часто зустрічалась нероздільна (розширена) сім’я, що складалася з кількох кровноспоріднених малих сімей. Вона була батьківською (одружені сини і доньки жили разом з батьком) чи братською (після смерті батька одружені брати і сестри якийсь час продовжували жити під одним дахом). Усі найважливіші події життя людини та функціонування синевирської сім’ї завжди супроводжується різноманітними святами, обрядами і звичаями. Особливим багатством ритуалів і обрядів відзначалось весілля. Опишемо фрагмент. «Початком весілля був вечір п’ятниці. Ще звечора сходились гості, троїсті музики до нареченого (молодого) і до раннього ранку гості їли, співали, танцювали. В суботу раненько гості, наречений, нареченого батьки, святкова музика натовпом йшли до нареченої (молодої). В нареченої відбувається особливий ритуал – барвінкорубання і плетіння віночків з барвінку для наречених. Окремі дві групи гостей, які очолюють хрещенні батьки (нанашки) виплітають віночки окремого для нареченого і нареченої. Ніякому випадку серед тих, хто займається цим ритуалом не повинна бути вдова. Весь ритуал супроводжується весільними піснями та коломийками.»
За віросповіданням жителі села Синевир християни і церковні свята також супроводжуються багатою традиційною святковою обрядовістю, яка поділяється на цикли зимові, весняні, літні, осінні свята. В світогляді збереглось також чимало дохристиянських обрядів. Незабаром розпочнуться зимові церковно-обрядові свята серед яких коляда.
Як проходить Святвечір в селі Синевир? В цей день за повір’ям земля перебуває у передчутті великої події – народження Ісуса Христа. До святвечора і дорослі і малі готувались заздалегідь. Діти готували маски, одяг, янголів, діда бабу, жида, нечистої сили (чорта), збиралися на репетиції колядок, вінчувань. Дорослі прибирали в домівках, дворі, хлівах, купували продукти і напої для святкового столу. Ще зранку 6 січня до хат повинні були завітали хлопці чи чоловіки «полазники». По старій традиції в наших верховинських селах «полазниками» не можуть бути ні дівчата, ні жінки. Близько 6-ої години ранку господарки відчиняють двері, щоб «полазник» зміг ввійти до хати. Йому дарують солодощі, горіхи і гроші. Такий ритуал здійснюється заради того, щоб увесь наступний рік господарів дому супроводжувало везіння. До святкового столу господиня готує 12 пісних страв. Як тільки зійде перша вечірня зор’я, сім’я сідає за святковий стіл. Посередині столу, на невеличкій охапці сіна стоїть круглий хліб «крочун», заквітчаний бобами, квасолею, колосками жита, ячменю та вівса. «Крочун» напередодні Святого вечора випікала сама господиня («гастиня»). «Крочун» є символом багатства і всіляких гараздів у родині. Обов’язково на середину столу ставлять дерев’яний підсвічник зі свічкою. Підлогу встеляли вівсяною соломою. В кутку, найближчому від столу, ставлять сніп вівса або жита. Господар запалював свічку, і після цього сім’я молилась і вечеряла. Після вечері зі столу посуд з їжею не прибирали, бо вірили тому, що душі померлих родичів також прийдуть на святий вечір. Ще коли родина за святковим столом, у двері стукають, видають сигнал рогом і гукають: - «Чи приймаєте коляду»…
І так до теперішнього часу збереглися ці обряди, і використовуються на зимові свята. Жителі села Синевир привітні та доброзичливі люди та завжди раді розказати про свої звичаї та традиції. Ви можете завітати в цей чудовий край, в затишну садибу «Бокораш» на березі річки Теребля, де для Вас проведуть цікаву та пізнавальну екскурсію у «Музей лісу та сплаву», «Синевирське озеро», «Лінію Арпада», ознайомлять з іншими районами, їх культурою і побутом. Побачивши гарні краєвиди Закарпаття Ви заберете із собою в серці цю часточку гірського життя.